Черемський природний заповідник
Черемський природний заповідник

Хижі рослини, незвичні тварини та сховані озера: чим дивує міжнародне болото на Маневиччині

09:13 27.06.2020
935

Черемський природний заповідник – особливе місце, що заховалося у Маневицькому районі Волинської області. Власне, сам статус цієї місцини вже означає: тут є щось таке, що просто мусово зберегти. Природа заповідника дика і незаймана в усіх сенсах, адже тут на законодавчому рівні заборонена будь-яка діяльність. Навіть повалені стихією дерева прибирати суворо заборонено, не кажучи вже про рубку, полювання чи збір ягід або грибів.

Ми приїжджаємо сюди за примхливої волинської погоди: напередодні тут пройшов щедрий дощ, а літнє сонце своєю присутністю тішити не збирається. Хоча, в цьому є й певні «плюси», адже прохолода змушує поховатися місцевих мешканців – вужів і гадюк, в яких зараз період особливої активності. Тож, на щастя, «розкидати ногами змій», про що чесно попереджає нас директор заповідника Віталій Деркач, не доводиться.

Хоча гумові чоботи тут краще завжди мати в запасі, особливо (і логічно), після дощів.

Детальну екскурсію нам проводить вже вправний в цьому ділі опікун лісових багатств, очільник заповідної території Віталій Деркач.

Видно, що територію заповідника добре охороняють лісівники. Так, природа тут дика, але про те, що її оберігають люди, свідчить причепурений опорний пункт з дерев’яною альтанкою, осучаснена землянка з «буржуйкою» всередині, клас та висока вежа для огляду територій. Все це збудували лісники.



Флора

Рослинність цього місця вражає своєю різноманітністю. Більшість з усього, що вирішило, в прямому сенсі цього виразу, пустити тут коріння, належить до Червоної книги, а значить, є дуже рідкісним. Віталій Деркач запевняє: тут усе лишилося таким, яким було ще в льодовиковий період.

Древня представниця тих часів і, безсумнівно, родзинка заповідника – хижа рослина росичка. За розмірами ця хижачка – крихітка, адже її «голівка» має розмір, в кращому випадку, гарбузової насінини. Зате раціон рослинка собі обрала незвичайний, адже харчується комарами, мурахами та іншими невеликими комахами. Неочікувано зустріти таку на волинських землях, чи не так?


На просторій галявині серед лісу ще донедавна тут височів дуб-старожил, якому нараховували близько чотирьохсот років. Зараз від велетня лишився тільки могутній пень, бо ж старезне дерево вже віджило свій вік.

На вологих болотистих грунтах щедро дозріває журавлина. Зараз вона ще зовсім зелена, тож помітити її ягідки здатне тільки вправне лісівниче око. Як вже згадувалося, плоди охороняє закон, тож журавлина стане поживою для тварин, які оселилися на болоті.

Більшість лісу, на території якого розкинувся заповідник, займають високі сосни. Щоправда, багато із них зверху вже зовсім сухі. Така ситуація – один з недоліків законодавства. Бо ж, як вже згадувалося раніше, рубати тут нічого не можна. Відповідно, садити – теж.



Фауна

Про різноманіття тваринного світу і директор, і тутешні лісівники цього місця розповідають з гордістю, ба, навіть з любов’ю. Показують на своїх телефонах численні відео та фотографії білок і зайців, які вже довірливо приходять до чоловіків на гостину. Краєм ока сіренького вдається побачити і нам: гріється на моху. А щоб віч-на-віч познайомитися з частинкою місцевих мешканців, запевняють нас лісівники, треба приїздити сюди рано-вранці, коли білки, кабани, дикі кози, зайці та інші звірі особливо активні. Саме в цю пору побачити їх найбільш вірогідно.

«Водиться тут в нас ще один дуже страшний звір, по плечах хлопцям любить стрибати», – зауважує Віталій Деркач і хитро усміхається.

«Страшним звіром» виявляється маленька і аж надто мила мишка-летючка – соня лісова. Зовні цей гризун і справді схожий на мишу, тільки от мешкає на верхівках дерев і переміщається широкими стрибками.

Ще одним цікавим представником місцевої фауни є єнотовидний собака. Недосвідчені можуть сплутати цю тварину з єнотом, адже зовні їх й справді важко відрізнити, але це не так. Єнотовидний собака – це така собі суміш звичайного собаки та лисиці, з виглядом єнота. Дивовижно, але факт.

Окрім того, Черемський заповідник – єдине відоме місце гніздування червонокнижного птаха – скопи. Цей факт – теж неабиякий привід для гордості та показник високого рівня.

Із захватом очільник заповідника показує нам борті, яких тут теж розкидано чимало, - такі собі дерев’яні бочки, де трудяться бджоли, виготовляючи мед. Борть – це своєрідний прототип сучасного вулика. Більшість із них розміщені на деревах, але так, щоб туди могла дістатися людина. Всі борті знаходяться на контролі в лісівників, адже бджоли потребують постійного догляду.

Дорогою на болото точно здивуєтеся з розміру тутешніх мурах. Вони тут, ні більше, ні менше, просто гігантські. Мурах тут теж є декілька видів. Один із них, до речі, досить болюче кусається.



«Дика природа без кордонів»

Територія Черемського природного заповідника віднедавна стала учасницею міжнародного проєкту «Полісся – дика природа без кордонів: захист одного з найбільших регіонів дикої природи Європи», який має на меті створити в одному з найбільших природних районів природну систему, екологічно спроможну формувати ландшафт та забезпечувати ефективну охорону біорізноманіття на тлі сталого управління природними ресурсами.

Загалом проєкт діє з січня 2019 року на території Прип'ятського Полісся у транскордонному форматі, яка охоплює Україну і Білорусь. Завершити його планують до 2023 року.

За ініціативу, розробку та просування проєкту відповідає Франкфуртське зоологічне товариство. Грантодавець – благодійний фонд «Аркадія».

В Україні його впроваджує Українське товариство охорони птахів у партнерстві з Франкфуртським зоологічним товариством, Білоруським товариством охорони птахів, фондом Claus und Taslimawati Schmidt-Luprian Stiftung Vogelschutz in Feuchtgebieten, Програмою щодо зникаючих ландшафтів та благодійним фондом «Аркадія».

Одні з ключових завдань – розширення території та о'бєктів заповідного фонду, створення природоохронних коридорів, відновлення екологічної та гідрологічної функціональності ландшафту через повторне заболочення крупних боліт.

Черемське болото

Черемське болото – найголовніший об’єкт заповідника. Угіддя віднедавна може похизуватися статусом міжнародного, і недарма, адже має воістину надважливе значення для світової екології. Науковці стверджують, що колись на цьому місці було велике озеро, від якого, окрім болота, зараз лишилося два невеликих озерця – Черемське і Редичі. Дістатися до водойм дуже й дуже непросто, бо вони ніби сховані серед болотних угідь, а до Редичів часто фактично небезпечно.




У заповідник не так давно приїжджала делегація з Німеччини: поділитися досвідом, оглянути угіддя, обговорити проблеми. Європейським гостям настільки сподобалася місцева природа, що на прогулянку в лісі виділили набагато більше запланованого часу.

Особливе враження Черемське болото, як розповідає Віталій Деркач, справило на німецького фотографа. Той так захопився зйомкою волинських краєвидів, що трохи приблукав у лісі, добряче налякавши цим своїх супутників.


Про те, що проблема існує, не приховує і Віталій Деркач.

«Ось тут має стояти вода, так завжди було колись», – показує директор обабіч лісової дороги, якою ми їдемо.

Звісно, зараз там значно сухіше, ніж мало би бути.

Попри те, що тутешня первозданна краса має право бути популярною, туристам сюди не можна. Так, теж на законодавчому рівні.

Заповідні території можна досліджувати тільки з науково-просвітницькою метою. В цьому, безсумнівно, теж є певні неточності законодавства.

А поки що болотні угіддя Маневиччини приваблюють науковців, фотомитців, дослідників, екологів, школярів, студентів, і, звісно ж, журналістів.

Олена РЕШОТКА

Фото і відео Ірини КАБАНОВОЇ

Коментарі
9 липня
Сьогодні
Вчора