РАЙОН.IN.UA

Жителька Луганщини покинула рідне місто заради коханого з Волині

18:07 13.04.2019
229

З початком військових дій на Сході країни чимало людей, залишивши на окупованих територіях власне житло, роботу, рідних, перебралися жити в інші регіони України.

Отримавши статус переселенців, вони починали усе з чистого аркуша. А от Юлію Бобришеву, яка ще донедавна мешкала у місті Щастя, переїхати на Волинь підштовхнув не страх війни, а справжнє кохання.

Зі своєю другою половинкою – локачанином Андрієм Янчуком, який тоді (в 2017 році) служив за контрактом на Луганщині, жінка познайомилась зовсім випадково – в таксі. Розговорились, потім посиділи в кафе – так поступово й зав’язались відносини. Їм було добре разом попри все. Та невдовзі штатного військового, як то часто буває cеред людей цієї професії, переводять в інше місто (у Вінницю). А перед його обраницею постає непростий вибір.

«Жити у різних областях, за багато кілометрів один від одного – такий варіант нас, зрозуміло, не влаштовував. Тож Андрій запропонував мені переїхати на Волинь – у його рідне селище. Там, мовляв, спокійніше, та й матері буде якась допомога. Я погодилась, хоч і не хотілось покидати домівку. А ще дуже переживала, як місцеве населення сприйме переселенку зі Сходу, як люди реагуватимуть на російську мову» –ділиться своєю історією співрозмовниця.

Нині, як стверджує Юлія, усі ці страхи вже позаду. За час перебування у нашому райцентрі, встигла переконатись, що тут живуть привітні й доброзичливі люди. Хороші відносини склались у майбутньої невістки і з Андрієвою мамою. От тільки самого коханого жінка бачить рідко, адже той тепер служить прикордонником.

«Жити на чужині насправді морально важко. Друзів в мене тут майже немає. Тож щодень разів із десять, а то і більше, дзвоню своїй неньці, яка залишилась сама у Щасті. То тепер там спокійно: нема блокпостів, вибухів, майорять українські прапори. А коли за місто велися бої (2014-2015 роки), то нам доводилось сидіти в підвалі, спати одягненими на сумках з документами. Якось, пригадується, на дах нашої багатоповерхівки навіть впав снаряд – аж вінка пластикові в квартирі ударною хвилею повибивало. Разом з мамою ми дійсно багато пережили, тож тепер завжди підтримуємо одна одну» – говорить співрозмовниця, демонструючи на телефоні сімейні фото.

Як і кожна жінка, Юлія прагне нарешті узаконити відносини зі своїм обранцем, влаштуватись на роботу (хоче стати перукарем). Але на заваді усім планам – відсутність паспорта громадянки України. Каже, забула його разом з іншими речами на роботі в Луганську, коли екстрено покидала місто, охоплене серією вибухів. Пізніше туди повернутись можливості вже не було, бо населений пункт став територією ЛНР.

Ще з літа Юлія безуспішно намагається відновити цей документ. Вирішити це питання жінці допомагає провідний інспектор Локачинського сектору пробації Наталія Хом’як, з якою у нашої героїні склались товариські відносини. Куди тільки не звертались – і в управління соціального захисту населення, і на спостережну комісію, що діє в райдержадміністрації, навіть на гарячу лінію Норвежської служби волонтерів нещодавно дзвонили. Та, як зауважує Юлія Бобришева, єдиний вихід з цієї ситуації: їхати за тисячу кілометрів в найближче відділення міграційної служби у Луганській області, де за місцем реєстрації й видадуть новий паспорт. До речі, з датою цієї поїздки жінка вже визначилась і очікує, що саме вона змінить її життя на краще.

Павло КОСТЮЧКО

Коментарі
22 квітня
Вчора
20.04.2019