РАЙОН.IN.UA
Закохані повстанці  Василь Сарчук і Лідія Зубрицька (Сарчук)
Закохані повстанці  Василь Сарчук і Лідія Зубрицька (Сарчук)

Як у Новому Зборишеві справляли повстанське весілля. ФОТО

15:39 09.03.2019
276

1951-й рік. На Волині триває кровопролитне протистояння українських патріотів і російських окупантів. Активні члени підпілля усе ще не втрачають надії. Більше того – вони намагаються будувати своє приватне життя, незважаючи на страшні реалії війни за волю України.

Документи того періоду доносять нам правду про вражаючу долю двох людей, учасників УПА, котрі 1951 року вирішили одружитися. Уявімо собі тогочасні події: совєтська влада офіційно оголосила про розгром УПА і націоналістичного підпілля, позаду вже – обіцянки про амністію для українських повстанців. Але в лісах ще лунають постріли, гинуть як українські патріоти, так і совєтські урядники та карателі.

Читайте також: Історія життя 90-річного повстанця Антона Костюка «Чорновуса», який перебував у лавах повстанців до 1950-х років

І цього ж року в селі Новий Зборишів, що поблизу Берестечка, відбувається повстанське весілля. Об’єднати свої долі вирішили керівник районового проводу ОУН Яків (Василь Сарчук, родом із сусіднього Радехівського району) і друкарка окружного проводу ОУН Оля (Лідія Зубрицька, волинянка, родом із Луцького району). Про романтичні і трагічну історію кохання повстанців йдеться у книзі нашого земляка Андрія Криштальського «ОУН і УПА на Горохівщині».

Читайте також: «Тема УПА сидить в мені дуже глибоко», – письменник Андрій Криштальський

Як же так сталося, що ці двоє людей зустрілися у підпіллі?

Про Якова в совєтських документах знаходимо згадки надто раніше – 15 листопада 1944 р. його боївка нібито ліквідувала завідуючу клубом села Новий Зборишів Євстахію Богданову, очевидно, за звинуваченням в антиукраїнській агітації на своїй посаді. Такі випадки були не рідкісними, як правило, повстанці проводили співбесіди зі ставлениками режиму, пояснюючи, що антиукраїнська діяльність призведе до загибелі. Керівників різних ланок культосвітньої сфери контролювали за поширення совєтської преси, агітації за вступ до комсомолу, публічні виступи на підтримку окупантів.

Згодом, після загибелі попереднього керівництва районового проводу ОУН, його очолив Яків. Тоді уже загинув керівник окружного проводу ОУН Стемид, а новий очільник проводу Ярош змінив місце дислокування. Тепер його штаб перебував недалеко від Берестечка. Тут містилася підпільна друкарня проводу, працівники якої в нелюдських умовах продовжували тиражувати антисовєтську літературу й пропагандистські матеріали. На жаль, не вдалося віднайти точне місце її розміщення, можливо, друкарню перевозили з бункера в бункер.

Однак, аналізуючи тогочасні звіти й документи, можна зробити припущення, що окружний провід також знаходився недалеко. Саме в штабі Олександра Савири (Яроша) Василь Сарчук і зустрів Лідію Зубрицьку – підпільницю зі стажем, яка вже не один рік перебувала в ОУН і УПА. Вона, акушерка за освітою, спочатку працювала в шпиталі куреня Рубащенка, потім була друкаркою в штабі згадуваного нами Стемида, а після його загибелі продовжувала виконувати свої обов’язки під керівництвом Яроша.

На щастя, у волинському архіві збереглися фотографії цієї закоханої пари. Гадаю, коментувати їх не варто – старі фотознімки промовляють самі за себе.


«Ще до вступу у шлюб із «Яковом» я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля «Зарічний» (іще одне псевдо Яроша, – А. К.) сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з «Яковом» у присутності свідків – оунівців «Лукаша», «Левка» і «Арсена», – пояснювала згодом під час допитів у МГБ Лідія Зубрицька.

Вінчання, звичайно ж, відбувалося українською мовою, бо на територіях, підконтрольних УПА, тривав процес створення Української автокефальної церкви, а священики нерідко допомагали українським патріотам.

Читайте також: Волинь напередодні Другої світової війни була православним П’ємонтом, – історик

На той час Лідії було 27, а Василеві – 29. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. А незабаром у них з’явився первісток, якого назвали Василем.

Саме в цей період підпілля зазнало катастрофічних втрат. Незадовго, 3 лютого 1951 р. в оточеному емгебістами бункері в селі Борисковичі гинуть друзі Якова – члени Берестечківського районового проводу ОУН – бойовики Матвій (Сергій Коновальчук з Нового Зборишева), Олекса (Іван Павлюк), Корній (Андрій Сиротюк). А 30 серпня цього ж року їхній командир – Василь Сарчук.

Овдовіла Лідія Сарчук пробула на волі недовго. 4 грудня її затримала в селі Лобачівка опергрупа МГБ. При ній знайшли фотографії повстанців, пістолет і свідоцтво про одруження. Сина відібрали, а саму її запроторили на 10 років ув’язнення в комуністичних концлагерях смерті.

Читайте також: Як УПА розгромила нацистський контабір біля Лобачівки

Відомо також, що малолітній син Сарчуків згодом за допомогою небайдужих людей звертався до генерального прокурора СРСР з проханням повернути йому маму. На жаль, нелюдський режим, який перемелював і зараз перемелює людські долі, залишився до цього прохання глухим.

А нам, нинішнім волинянам, залишилася на згадку романтична і водночас героїчна історія про повстанське весілля у Новому Зборишеві.

Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ

Коментарі

Ярослав

01:55 10.03.2019

П Р А В Д А невмеруща !!!

21 березня
Вчора