РАЙОН.IN.UA
Христина Назар
Христина Назар

«Прийшла до «СВІДОМИХ» на 2 місяці, а залишилася на 2 роки», — Христина Назар

10:43 19.10.2018
26

Христина Назар – на перший погляд тиха та спокійна дівчина, проте вона вже встигла внести свою лепту в соціальний розвиток міста. Студентка-психологиня одного із львівських університетитів вирішила, що потрібно щось змінювати й так вже п’ять з половиною роки проживає у Луцьку та трудиться на благо нашого міста.

У кафе «Бенедикт» Христина розповіла, як їй спочатку було дивним така тиша й спокій міста, але з часом дівчина зрозуміла, наскільки Луцьк комфортний та стабільний для своїх мешканців.

Два роки тому вона потрапила до Громадянського Руху «СВІДОМІ», яке дало їй можливість розвиватися у своїй спеціальності.

— Як ти потрапила до «СВІДОМИХ»?

До «СВІДОМИХ» я потрапила досить випадково. Тоді ще й цього Громадянського Руху не було, а була соціальна програма «Ми здорові, бо ми свідомі». Вона була орієнтована на десятикласників, яким популяризували здоровий спосіб життя, робили антирекламу шкідливих звичок, тоді ще тільки наркотиків. І, чесно кажучи, я пішла тільки на період зимових канікул. Просто хотілося щось корисне робити, бо раніше в мене всі вихідні й дозвілля проходили досить активно. Коли я навчалася, то була головою студентської ради у себе на факультеті, потім – керівником навчального відділу при студентській раді Волині. Ми організовували дуже багато різних заходів, відповідно вільного часу було дуже мало, але життя проходило активно.

Потім я почала відходити від цього, бо брала участь в проектах по спеціальності, по психології. Тому якраз на канікулах почала шукала якісь варіанти, тоді й натрапила на Тараса Шкітера і прийшла до «СВІДОМИХ» не на 2 місяці, як планувала, а на 2 роки.

— Як виникла ідея проведення заходів для дітей у новорічноріздвяний період?

Оскільки я почала працювати над соціальною програмою, то дізналася, що першочерговим в діяльності Андрія Покровського є саме організація таких новорічних свят. Це почалося ще задовго до мене, десь з 20112012 року. В міру своїх можливостей масштаби цих заходів збільшувалися. Я – людина, якій ніколи не сидиться, тому по-своєму бачила ці святкування й запропонувала нове бачення, завдяки якому можна було залучити побільше дітей. Ось так воно й вилилося в два гарних великих свята: одне відбувається на Миколая, інше – на Новий рік.

Вся наша діяльність дуже гармонійно розвивалася, адже спочатку це були маленькі одноразові заходи, потім почали залучати ще й дітей, які перебувають у складному життєвому періоді – це підлітковий вік, коли хочеться все спробувати. А коли вже стало більше ідей та проектів в рамках цієї соціальної програми, виник Громадянський Рух «СВІДОМІ».

— Яке з організованих свят найбільше запам’яталося і чому?

Ми організовували багато різних заходів: розважальні, спортивні й навчальні семінари. Але найбільшим викликом для мене було організувати новорічне свято для діток, бо з дорослими зрозуміло, як треба працювати, а от діткам потрібно продумати, як організувати казку. Їм хочеться подарувати щастя, вир позитивних емоцій, який закарбується на все життя.

Ми часто організовуємо заходи для соціально незахищених дітей, яким батьки не завжди мають змогу купити необхідне. До цих питань я відношуся з особливим трепетом. Минулоріч новорічне свято у нас відвідало близько 400 дітей.

Коли приходить десь 50 дітей, то це ще добре, а коли така велика кількість, то стає страшно, як охопити таку аудиторію, аби їм всім було максимально комфортно. Тоді я прораховувала всі сценарії, думала наперед де і що може статися, писала запасні варіанти.

Новорічні свята мені найбільше запам’ятовуються, бо це такий період, коли ти мрієш, і мрії здійснюються.

— Організаторам таких заходів часто «закидають», що це політичний піар, а не благодійність. Щоб ти їм на це відповіла?

Завжди стараюся утримуватися відповіді на такі питання. Мені байдуже хто що думає, бо я знаю свою роботу, знаю, скільки зусиль я докладаю, скільки ночей не сплю і як дається той кінцевий результат. Найголовніше для мене бачити очі, які світяться, які дивляться на те все, що ти для них організувала. Тоді сама переймаєш ту енергетику і хочеш вдосконалюватися, робити більше корисних речей. Адже чим більше ти даєш, тим більше ти й отримуєш. Не важливо, як це сприймається, називається, головне наші діти. Ми постаріємо, зробимо щось, чи ні – це наше діло, але їм жити у цьому світі, і якщо ми не докладемо зусиль для того, щоб вони жили повноцінно, то грош – ціна нам.

— Чи береш участь або, можливо, плануєш долучитися до інших проектів «СВІДОМИХ»?

Рада, що ми активно розвиваємося, що наші напрямки стають все більш масштабними. Один з таких проектів – «Школа свідомого громадянина», який ми організовуємо спільно з Галиною Падалко. Він є унікальним і важливим, адже унікальна освіта та досвід передбачає в собі спілкування та обмін думками, успіхами, фейлами. Це дуже важливо, коли люди мають можливість вчитися на чужих помилках і не набивати власних шишок.

В мене теж були такі ситуації, коли те, що я зробила, мене не задовольняло. Коли стояла в паніці й думала: «що буде далі?». Але добре, коли є наставники, які допомагають вирішувати такі ситуації.

Інколи прикро, коли хочеш активістам підказати, помогти, бо вже це пройшла ж і розумію, що може бути якийсь казус, а молоді люди не цінують того, що в них хочуть вкласти.

Крім цього, маю ще один проект в рамках нашої організації – це День професії. Знаючи ситуацію з вищою освітою, як абітурієнти обирають собі професію та поступають, ми хочемо це хоча б трішки змінити. Важливим є усвідомлений вибір самої людини, а не батьків, дідусів, бабусь чи інших родичів. Тому я залучаю активних учнів, які мають бажання спробувати себе у будь-якій професії. Діти мають можливість відвідати організації, спробувати себе у ролі спеціаліста хоча б на деякий час, щоб відчути особливість цієї професії, проглянули всі її нюанси. Потрібно спілкуватися з людьми, які вже досягли чогось у тій сфері.

Ось ми відвідували управління патрульної поліції у Волинській області, підприємство «Кромберг&Шуберт», де з нами спілкувалися люди безпосередньо тих напрямків, в яких в майбутньому себе розглядали діти. Надіюся, що для цих десятикласників та одинадцятикласників – це буде чималим важелем при обранні професії. Часто у нас під час навчання в університеті студенти виїжджають за кордон на заробітки й не повертаються, або закінчують і теж виїжджають. Але для чого ти тоді тут поступав? Для чого ти займав чиєсь місце, якщо не плануєш реалізовувати себе в цьому напрямку?

До прикладу, я закінчую університет і розумію, що зараз основним моїм завданням є поділитися своїми знаннями, адже в мене вкладали, і я маю це віддавати.

— «СВІДОМІ» почали реалізовувати в Луцьку класну ідею з встановленням мульбордів у школах. Чи реально забезпечити ними всі міські навчальні заклади?

Наразі щасливі три школи, які отримали мультиборди. Спочатку ми закупили його в першу школу.

Взагалі їх ми даруємо тому, що після знайомства з цим приладом, зрозуміли, що дітям у ХХІ столітті воно вкрай необхідне. Зараз інформації дуже багато і подавати її стає все складніше, дітям набагато важче зосередитися, бо є багато чинників, які відволікають.

Мультиборд задіює кілька видів пам’яті: візуальну, аудіальну, тактильну – що збільшує ймовірність того, що інформація засвоїться краще.

Ще одна його особливість – розмір. Ця дошка є досить великою, і на ній можуть працювати декілька людей, тобто це групова робота, завдяки якій діти вчаться працювати в команді.

Сам мультиборд оснащений крутою угорською програмою – Мozaik, яка адаптована під наші українські предмети. Також дошка включає в себе 3D графіку.

Андрій Покровський виніс на сесію цей проект рішення, щоб закласти це в Програму по технічному оснащенню в освіті й за кілька років хоча б по одному мультиборду було в школі, але, на жаль, це рішення не підтримали. Тому він вирішив власними зусиллями робити такий внесок в освіту, адже вважає, що в дітей потрібно вкладати.

Осінню ми презентували новий конкурс, який передбачає за успіхи в олімпіадах такі дошки. Наразі вже маємо двох переможців – це 14 й 18 школи. Після Нового року ми провели для педагогів навчання, бо вони були дуже збентежені. У мультиборда є одна особливість – він протиударний. Коли я проводила ознайомчу лекцію, то продемонструвала це – всі аж здригнулися.

Але ці навчання набули популярності й вже багато хто зареєструвався на вебінари.

Вважаю, що закупівля мультибордів – не проблема, якщо до цієї ідеї ще хтось долучиться. Зараз є різні варіанти купівлі: виробники готові давати мультиборди в лізинг, дозволяють поетапну оплату тощо.

Місту обласного значення цілком реально за 3-4 роки повністю оснащати школи такими приладами. Головне бажання і розуміння заради чого чи кого ти це робиш.


— Чому депутати не дослухалися до ініціативи Андрія Покровського щодо фінансування закупівлі мультибордів у кожну школу?

Не дуже хочеться говорити про те, чому так сталося. Мені більш подобається говорити про те, що сталося в позитивному напрямку. Зрозуміло, що в кожного свої погляди, цілі, тому можливо, це просто різна пріоритетність речей.

Хоча перед поданням проекту рішення, ми організували зустріч із батьками та головами піклувальних рад. І деякі з них, розуміючи цінність цього мультиборда, були навіть готові частково допомагати, шукати спонсорів. Але відбулося так, як відбулося.

Дуже прикро, бо перш, ніж ми вирішили закупити перший мультиборд, довго його вивчали, ознайомлювалися з програмами, звідки це все пішло, яка його цінність, недоліки.

— Як би ти оцінила рівень розвитку Луцька? Ми вже стали європейським містом?

Я в Луцьку живу 5,5 років і за цей час яскраво видно зміни. Є тенденції до розвитку. Ну але немає меж для досконалості. Звісно, у нас є гарні місця, дуже люблю піші прогулянки, тому найбільше подобається ходити по дамбі, в Сітіпарку, сходити до пам’ятника Скрябіну, люблю оті вуличні тренажери, також мені дуже подобається бувати в парку 900річчя через його нерівні природні стежечки.

— Чого бракує Луцьку, аби вийти на новий рівень?

Мені здається, лучанам бракує згуртованості. Сила ж в єдності. Було б дуже класно, якби проводили спільні обговорення активних людей, які локально зараз роблять якісь зміни. Аби формувалося якесь системне бачення, в якому місто було однією картинкою, а не там зробили одне, а на іншій локації інше. Коли окремо воно гарно виглядає, а коли дивишся загалом, то не видно цілісної картинки.

Чому не можна зробити туристичну карту Луцька, де будуть варіанти велосипедної прогулянки, пішої, автомобільної? Потрібно враховувати всі категорії людей і робити місто максимально комфортним для всіх.

Луцьк і так стабільний, затишний, розташований географічно вигідно, нам навіть не треба закордонних інвесторів, просто підтримувати те, що маємо.

— Які завдання ставиш перед собою на найближчі роки?

Оскільки з 1 лютого я офіційно не відволікаюся на навчання, можу повністю зосередити свою увагу на діяльності Громадянського Руху «СВІДОМІ», на їхні проекти, громадську діяльність. Однозначно планів багато, не можу їх всіх зараз розкрити, хай це буде інтригою, але точно в планах є розширювати існуючі проекти, збільшувати їх по напрямках, розвиватися.

Хочеться, щоб кількість наших однодумців збільшувалася, щоб активні люди, які хочуть щось змінювати, приходили до нас зі своїми ідеями, ми будемо раді допомогти їх реалізувати. Думаю, що завдяки цим ідеям ми змінимо Луцьк та прийдемо до цього спільного бачення й вирішення якихось точок, робитимемо наше місто яскравим, класним і потужним.

Читайте також: Знайомство зі «СВІДОМИМИ»: юрист Валентин Хаймик


Коментарі
25 березня
Сьогодні
Вчора