РАЙОН.IN.UA
Надія Наюк загинула 23 січня 1947 року
Надія Наюк загинула 23 січня 1947 року

«Геть Сталіна, живими не здамось!», – як 72 роки тому на Волині загинули дві упівських друкарки. БЛОГ

10:32 23.01.2019
1665

Коли виявили криївку, дівчата одягли святкові вишиванки і застрелилися. Це сталося 23 січня 1947 року у селі Буків Луцького району.

Краєзнавець Микола Вавренчук з села Кияж Рожищенського району дослідив історію 23-річної волинянки Надії Наюк, яка кращі роки віддала боротьбі за Україну. Подаємо лист в редакцію Район.in.ua без змін.

«Працюючи над біографічним довідником «Вірні присязі. Учасники національно-визвольної боротьби Луцьк і Луцький район», про учасників повстанського руху та репресованих членів їх сімей, мені доводиться багато бувати в архівах, зустрічатись з ще живими учасниками тих буремних подій та їх родинами. Багато родин поряд з відомими їх фактами шукають хоч якісь даних про близьких які загинули в боротьбі .

Звертався до мене і уродженець села Буяни Луцького району Анатолій Наюк, який проживав у селі Вічині Рожищенського району. Він довго розшукував дані про сестру Надію, яка загинула в рядах УПА. Час ішов, згодом уже син Анатолія Танасовича Микола звертався до мене з таким же проханням. І лише нещодавно я натрапив на документальні свідчення героїчної загибелі Надії Танасівни Наюк, яка є двоюрідною сестрою відомого політв'язня Миколи Куделі.

Дівчина (1924 року народження) зовсім молодою стала учасницею оунівського підпілля. А в 17 років за завданням ОУН з осені 1941 року працювала друкаркою Торчинської районної управи.

Де ж сільська дівчина навчилася друкувати? Від самих початків свого існування ОУН, залучаючи до своїх лав дівчат та жінок, створювала для них можливості для теоретичної підготовки та практичного вишколу. Учасниці «жіночої сітки» вчилися виконували як традиційно жіночі мирні функції: лікаря, медсестри, санітарки, так і друкарки, пропагандистки, зв’язкової, а то і суто воєнні: розвідниці, учасниці бойових сотень УПА.

Весною 1943 року українськї поліціянти із зброєю пішли у новостворені загони Української Повстанської Армії. А зважаючи на важливість виховної роботи, друк листівок, програмних документів ОУН, УПА, які потрібно було донести до українців, потребувало професійних друкарок. Саме тому перейшла в підпілля і Надія Наюк отримавши псевда – «Феська», «Люба».

Зазвичай вступати в лави «наших хлопців» дівчат спонукав заплутаний клубок обставин, щоб уникнути арештів, переслідувань і мати хоча б якісь шанси на виживання в умовах натиску репресивних машин тоталітарних режимів і продовження боротьби вже в інших умовах...

Оскільки добре освоїла друкарську справу, то Надію призначили друкаркою Луцького надрайонного проводу ОУН-УПА. З осені 1946 року до січня 1947 перебувала в криївці в селі Буків Луцького району разом з нелегалкою «Тамарою».

Чи було дівчині просто та легко? Брак кисню й світла у криївках спричиняли постійне відчуття втоми, запаморочення. Від кіптявої нафтової лампи пекли очі й боліла голова. А вона ще й старалася виконувати свою роботу швидко і точно.

23 січня 1947 року криївку виявила опергрупа УМДБ. На пропозицію здатись з криївки почулись слова: «Живими не здамось». Учасники опергрупи випустили вниз шість сигнальних ракет і знову запропонували дівчатам здатися.

«Повторно почувся голос зі схрону: «Геть Сталіна, живими не здамось!», - описали ситуацію з оточенням криївки співробітники УМДБ в «Акте о вскрытии схрона…» від 23 січня 1947 року.

І, мабуть, самі злякалися написаного, бо слово «Сталін» затерли…

З криївки прозвучали пістолетні постріли. Далі в акті УМДБ про відкриття криївки вказано, що виявлено застріленими з пістолетів «ТТ» та іноземного виробництва дві жінки, дві гранати, багато листівок, датованих 1947 роком, тобто зовсім свіжих, 10 кг паперу, півкілограма копіювального паперу.

Микола Наюк розповідав мені, що за свідченням жителя села Буків Василя Семеновича Скиртюка, якому тоді було 15 років і який бачив, як тіла дівчат вантажили в «Студебеккер», перед пострілами дівчата одягли святкові вишиванки, бо саме у вишиванках їх тіла несли до машини. Цей факт, який раніше сприймався як гарна легенда, тепер знайшов документальне підтвердження.

Утримував криївку, замасковану соломою, у своїй клуні Констянтин Григорович Новосад.

До речі, відомий такий факт. 21 квітня 1941 року (зверніть увагу на рік!) на полях між селами Буків Луцького та Іванчиці Рожищенського районів група енкаведистів (приблизно взвод) о десятій годині ранку оточила будинок Костянтина Новосада, де під клунею була добре обладнана і законспірована криївка з трьома виходами: в сад, за хлів і до болота, кожен з них довжиною близько 50 метрів.

Між енкаведистами й оунівцями зав’язався жорстокий бій, який тривав до дванадцятої години ночі. Оунівці знищили гранатою кулемет, поранили кількох енкаведистів. На допомогу енкаведистам з Луцька прибули два броньовики. В бою загинув член ОУН Лаврентій Рак, а іншим вдалося вийти через болото і зникнути.

Криївку ж, у якій виявили друкарок, будували повстанці «Сидір» та «Архип». Саме останній, Л-к Дем’ян, який виявився агентом МДБ, і здав криївку, де на той час мав знаходитися надрайонний провідник на псевдо «Андрій», він же «Урхан».

Читайте також інші дослідження Миколи Вавренчука в авторській рубриці Гриф секретності знято.

Коментарі
21 березня
Сьогодні
Вчора