РАЙОН.IN.UA
Вони творять добро за покликом серця, а не задля похвали і нагород
Вони творять добро за покликом серця, а не задля похвали і нагород

Волонтери Любомльщини творять добро за покликом серця, а не задля похвали і нагород. ФОТО, ВІДЕО

10:25 13.01.2019
163

«Любити і допомагати» – девіз всіх тих, хто не може залишатися осторонь людей, які потребують підтримки, а також – турботи, самовідданості та доброти. Саме ці почуття, які неможливо виховати ніякими інструкціями та законами, притаманні нашим волонтерам.

Завдяки таким людям, як любомльчанин Андрій Дем’янчук, віра в український народ повертається навіть до тих, хто її давно втратив. 19 серпня 2014 року він об’єднав навколо себе небайдужих жителів Любомльщини і заснував групу християн-волонтерів, які й стали у важкий для країни час бійцями невидимого фронту.

«Волонтери – це люди, які прийшли за покликом душі, готові допомогти тим, хто цього потребує. Волонтерство – це не робота, за це не платять грошей, це внутрішня здатність людей, яким не все одно, – розповідає Андрій Дем’янчук. – 18 серпня, після того, як ми похоронили нашого родича, який загинув під Іловайськом від кулі снайпера, виникла ідея, мабуть, у багатьох одночасно, але озвучив її я – заснувати волонтерський рух на підтримку захисників України».

Андрія та його команду підтримували все нові і нові люди. З того часу минуло понад чотири роки, про цих добрих ангелів не забули бійці, які, перебуваючи на сході, не лише чули слова підтримки від них, а й отримували вкрай потрібну допомогу. На День волонтера керівник громадської організації «Миротворець» Олександр Лисенко, його заступник, атовець Юрій Корольчук та Андрій Дем’янчук вирішили подякувати і вручити заслужені нагороди бійцям невидимого фронту, бджілкам-трудівницям, які в будь-яку пору доби завжди готові допомогти.

«У пам’яті часто стираються події, які були дуже інтенсивні й емоційні. Тому ми вирішили поіменно згадати тих людей, які в тилу доклали дуже багато зусиль і підтримали наших захисників. Це ті, хто за покликом серця стали волонтерами у надзвичайно потрібний для України час, – наголошує Андрій. – Пригадую, як в один із тих перших днів, коли ми тільки розгорнули палатку на площі, до нас підійшла дівчина й так щиро і наївно каже: «Я хочу стати волонтером!» Це була Наталія Міщук, яка відразу приступила до роботи і допомагала до того часу, поки держава не взяла на себе ці функції. Її та Ірину Ільїну ми вирішили відзначити медаллю «Чарівна слава України».


Медаллю «За добру справу» удостоєні Вікторія Єлізарова, Ольга Шишута, Лариса Падзерко, Ірина Денисюк, Лариса Шалаєва, Алла Курамшина.

Олександр Лисенко і Юрій Ковальчук вручають нагороду волонтерці Ларисі Шалаєвій на її робочому місці.

Тетяні Яковенко та Ользі Савош вручили відзнаку «Українська берегиня».

На жаль, Оля в неоголошеній війні втратила рідного брата Толіка Федчишина. Це та людина, яка взяла на список свого серця дуже багато хлопців, їхніх сімей.

«У воєнкоматі правдами й неправдами вдалося дістати список мобілізованих. Навпроти кожного прізвища, а їх було 156, стояли імена наших волонтерок. Ці чоловіки стали їхніми підопічними, про яких у тилу дбали, переживали, допомагали, просто слухали, радили, підтримували. Напроти кожного були записи: «госпіталь», «у полоні», «пропав безвісти». Я мусив на когось покласти одну з найважчих нош, вибір зупинився на дружині Оксані. Вона відповідала за списки загиблих, знайомилася із сім'ями, цікавилася проблемами та шукала шляхів їх вирішення. Щиро вдячній їх за те, що не підвела, витримала і допомогла», – пригадав очільник волонтерів.

Катерина Мокренко мала список бійців, які були поранені, супроводжувала їх у госпіталі.

Тетяна Курсик приймала на своїй базі всю допомогу, туди приходили бійці, там проводилися роздача речей і психологічна підтримка. Цих бджілок нагородили медаллю «За служіння Україні».

Олександр Лисенко і Юрій Ковальчук вручають нагороду волонтерці Каті Мокренко на її робочому місці.

«Марічці Мед я б дав позивний «старшина». Вона буси з продуктами могла повертати з траси нам на склад, а потім делегувала на схід. Її знали всі села, голови сільрад, вона просила і збирала все те, що потрібно було нашим захисникам. А Ярослав Савосюк не лише жертвував своїм бусом – «буцифалом», яким їздив на схід, а й умів робити свято. Пригадую, як одного разу взяв із собою дружину бійця і привіз її до нього на передову. А ще ми довго не могли з ним познайомитися, бо він часто приносив у палатку гроші, хороші продукти, та дуже непомітно зникав. Потім його таки вдалося вирахували, і от наша дружба триває всі ці роки. Марічка та Ярослав удостоєні нагороди «За благодійність», – ось так про кожного розповідає Андрій.

Він часто брав немалі гроші у конвертах, і йому за те нічого не було. Він не отримував зарплати, та їздив на передову, як на роботу. Він може заблукати у Волинській області, але схід знає і в темну пору доби. Олександр Положевець і сьогодні прокладає свої маршрути у зону бойових дій та привозить бійцям те, чого вони потребують.

Атовці Юрій Корольчук і Микола Біднюк, повернувшись зі сходу, продовжують активно займатися громадською діяльністю. Ці мужні чоловіки удостоєні медалі «За заслуги».

Ще один атовець Андрій Федюшин нагороджений відзнакою «За гідність і патріотизм».

Віктора Козел, який ніколи не знуджується допомагати, в якого ніколи не опускаються руки і немає відмов, та Андрія Дем’янчука, який усіх об’єднав й організував до роботи, відзначили вищою нагородою – орденом за «Єдність та волю».


Теплих слів та нагород достойні ще дуже багато жителів Любомльського району, які запевняють, що творять добро за покликом серця, а не задля похвали.


Анна КАРАСЬ

Коментарі
25 березня
Вчора
23.03.2019