РАЙОН.IN.UA

Кореччина туристична: мечі із Харалуга згадували ще у «Слові о полку Ігоревім»

15:35 26.08.2019
158

Подорожуючи Кореччиною обов’яз­ково зайдіть у районний музей, розташований навпроти Корецького монастиря. Цей музей вражає не кількістю експонатів, а їхнього винятковістю.Тут вам розкажуть про цікаві історичні факти, якими славиться Кореччина, наприклад, про «мечі харалужні».

Про це йдеться на сайті Корецької центральної районної бібліотеки.

Про них згадується ще у «Слові о полку Ігоревім» як про зброю з надзвичайно міцного металу. Вчені довели, що їх виготовляли колись в селі Харалуг. Мечі відомі далеко за межами тогочасної Київської Русі. Наприклад, на Сході вважалося, що харалужні мечі не гірші від зброї, виготовленої з усім відомої дамаської сталі, більше того – майже ідентичні їй за міцністю. Мечі стали такими відомими завдяки способу їхнього виготовлення. Так, для виготовлення серцевини меча використовували не дуже якісний і м’який метал, а наверх нашивали тонкі пластини з якісного дорогого металу. Такий меч був легким і водночас служив дуже довго, тому що зношувалася одна пластина, а під нею була інша.

Володіти мечами харалужними вважалося почесно серед воїнів того часу. На жаль, у музеї не представлений навіть фрагмент того меча, немає його й в обласному краєзнавчому музеї. Перша писемна згадка про Харалуг зафіксована в акті від 1623 року, коли «Харлукче» належало князю Карлові Корецькому і разом з «Большим Хручим» і Коловертами перейшло у заклад за 11700 польських злотих дворянці Павловичівні. Існує кілька версій стосовно походження дивної назви. Місцеві жителі твердять, що «харалуг» – це «хороший луг», тобто «багатий» (травами, лісом). Мовознавці у слові «харлукча» виділяють основу «харлукт», що характеризує місцевість з бідними ґрунтами, лісоболотяну. Місцевість біля річки Вороб’ївки, що віками тече повз село, справді з густо зарослим лісом, а вона пробивалася через луки, де і добували болотяну руду.

Шість разів у поемі вживається іменник «харалуг» і прикметник «харалужний» для характеристики мечів, списів, бойових щитів. Цікавим є той факт, що саме термін «харалужні мечі» (як і «шеломи латинські» та «папорзи» чи «паворзи») автор «Слова» застосував для опису волинської дружини, яка справді могла мати на озброєнні мечі власного виробництва, виготовлені з криці майстерень Харалуга під Корцем (яка чи не єдина на теренах Русі придатна для виготовлення мечів, за дослідженнями В. Свитящука), та шоломи латинського типу (враховуючи тісні контакти князя Романа Мстиславича з П’ястами і загалом Волині з Західною Європою).

За 1,5 км на схід від села Харалуг Корецького району, виявлене багатошарове поселення комарівської культури, могилянської групи раннього залізного часу та милоградської культури, які досліджувала у 1971 році Л. І. Крушельницька. Згодом залізоробний район входив до володінь Дорогобузького князівства. Поселення Харалуг та оточуючі села знаходились поряд з досить жвавим сухопутним шляхом, який з’єднував Київ з Дорогобужем, Пересопницею, Володимиром-Волинським та іншими містами західних земель і країн Західної Європи. Це суттєво впливало на економічний розвиток цього району. Поселення Харалуг розташоване майже на межі двох природних зон України – Мішаних лісів та Лісостепу. Маючи таке географічне положення його населення успішно займалось сільськогосподарським виробництвом – рільництвом і тваринництвом.

Сировиною для одержання заліза у мешканців Харалуга служили болотні, озерні та інші різновиди бурих залізняків (лімонітів), родовища яких концентруються навколо Харалуга. Достатньо назвати урочища Річечино, Підліски, де до сьогодення збереглись заглиблення, в яких видобували залізну руду. Залізо у Харалузьких домницях одержували способом прямого відновлення, який в літературі відомий як сиродутний. Він зробив цю місцевість центром виробництва заліза в Київській Русі. Саме харалузький метал використовувався для виготовлення зброї для дружинників. Етимологія назви села Харалуг з’ясована не до кінця. Є різні міркування щодо цієї назви, зокрема дехто доводить її татарсько-монгольське походження. Проте загальновживані слова «Харалуг», «харалужна зброя», «харалужний метал» виникли в часи, коли про татаро-монголів у межах Київської Русі, особливо на Волині, ще не знали і не чули.

У 1185 році відбувся похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців і битва на річці Каялі. Ця подія оспівана у визначному творі «Слово о полку Ігоревім». Оцінка металу «харалуг, харалужний» була у східно-слов’янських племен добре відома і загальновживана ще до появи татар. Ряд дослідників стверджує, що найвірогідніше назва «Харалуг» походить від відомої назви «каролінгська сталь». Доказом того, що в давні часи в Харалузі було металургійне виробництво є сліди місцезнаходження металургійних шлаків, які лежать поблизу водойми місцевої річки. Річка протікає вздовж села і має назву Рудка, що ще раз підтверджує те, що для металургійного виробництва в селі майстри добували місцеву болотну руду. У 1340 році після завоювання Волині литовсько-польськими військами виробництво металу не поновлювалось. Село Харалуг як залізо-виробничий центр припинило своє існування.

В середині XV ст., в літописі з’являються спогади про харалужні списи, але далеко на сході від поселення. В ці часи на цій місцевості знову зароджується поселення, яке назване Харалугом, але його мешканці звичайні хлібороби.

Коментарі
19 вересня
Сьогодні
Вчора